Методична робота

Методичну службу нашого дошкільного закладу очолює: Шапаренко Олена Олександрівна

 

• Створення науково - методичних, організаційно – педагогічних умов для безперервного вдосконалення фахової освіти і кваліфікації педагогічних працівників;
• Організація системи роботи , спрямованої на активізацію творчого потенціалу та збагачення досвіду педагогічних працівників;
• Виявлення перспективного педагогічного досвіду та організація його вивчення, узагальнення та впровадження.

• Впровадження в практику роботи дошкільного навчального закладу інноваційних технологій та досягнень найкращого педагогічного досвіду
• Вивчення стану організації навчально- виховного процесу, умов забезпечення психічного та фізичного здоровя дошкільників, рівня їх життєвої компетентності.
• Вивчення знань, умінь і навичок дошкільників відповідно до державних стандартів, організації навчально – виховного процесу.
• Інформування педагогів про нові нормативні документи в галузі дошкільної освіти, науково – методичні та навчальні фахові видання.

​

    Ця методика розроблена італійським педагогом Марією Монтессорі ще на початку 20-го століття. Нині вона успішно використовується в усьому світі. Працюючи з дітьми, Марія Монтессорі звернула увагу на те, що дітям властиве особливе мислення, що відрізняється від мислення дорослого. Вона назвала його «всотувальним мисленням». Крім того, вона помітила, що дитина у своєму розвитку переживає кілька особливих періодів, коли вона більш відкрита для сприйняття інформації. Ці періоди називаються сензитивними. У різних дітей вони виникають по-різному і в різний час.

Ось орієнтовні строки сензитивних періодів за Марією Монтессорі:

Від 0 до 6 років — період розвитку мовлення.
Від 0 до 3 років — період сприйняття порядку.
Від 0 до 5,5 років — період сенсорного розвитку.
Від 1,5 до 2,5 років — період сприйняття маленьких предметів.
Від 1 до 4 років — період розвитку рухів і дій.
Від 2,5 до 6 років — період розвитку соціальних навичок.

                    Що ж до основних принципів методики, то вони такі:

•  Індивідуальний підхід до дитини. Це не просто слова: малюк сам може обирати, чим йому займатися, сам визначає, скільки часу він витратить на заняття.
•  Навчання обов’язково повинно проходити у грі.
•  Основне гасло методу: «Допоможи мені це зробити самому». Тобто завдання дорослого не робити за дитину, а стимулювати її власну активність.
•  Для розвитку дитини необхідно створити спеціальне розвиваюче середовище, яке так і називають«Монтессорі-середовищем». У такому середовищі дитина зможе і захоче виявити свої здібності.
•  Не слід прискорювати розвиток дитини, але, водночас не можна і пропустити той момент, коли дорослий повинен дати дитині матеріал для пізнання навколишнього світу.
•  Головна рушійна сила педагогіки — це інтерес. Якщо вам вдасться викликати і підтримувати його у дитини, то успіх виховання забезпечений.

         Створити власне розвиваюче середовище не так складно, як здається. Якщо вам і батькам близькі ідеї Монтессорі-педагогіки, то варто докласти трохи зусиль і створити свій розвиваючий простір. Важливо, щоб у вашому будинку діяло правило: усі розвиваючі матеріали повинні бути доступні для дитини. Тобто розміщуйте все, що буде потрібне дитині на полицях у спеціальних лоточках чи тацях на такій висоті, щоб малюк міг легко дістати необхідне. Не треба боятися, що будинок заповниться незчисленною кількістю кошиків, таць, дрібних матеріалів. Тільки-но малюк буде відпрацьовувати якусь навичку, матеріал буде замінюватися іншим. Вам будуть потрібні дитячий столик і стільчик для занять. А також різноманітні побутові речі типу зубної щітки і зубної пасти, черевика із шнурками і так далі. Вони будуть потрібні для навчання малюка навичкам самообслуговування.

       Діти раннього віку - чарівні істоти. Вони діяльні, допитливі, щирі, кумедні. Спостерігати за ними - одне задоволення. Коли дитині добре і спокійно, він швидко розвивається. Що ж для цього потрібно? Перш за все - забезпечити внутрішнє емоційне благополуччя малюка.
Однак, при вступі у дошкільний заклад у малюків відбувається ломка стереотипів: знайомої сімейної обстановки дитина потрапляє в незвичну середу дитячого садка. Чіткий режим дня, нові вимоги, інший стиль спілкування, постійний контакт з однолітками збігаються для дитини стресову ситуацію. Вікова незрілість системи адаптаційних механізмів призводить до психічного напруження, в результаті виявляються порушення в поведінці, емоційному стані, фізіологічних процесах.
         Дитячий сад це новий період у житті дитини. Для нього це, насамперед перший досвід колективного спілкування. Нову обстановку, незнайомих людей не всі діти приймають відразу і без проблем.
Одні діти приходять у групу впевнено, уважно розглядають навколишнє, вибирають, чим їм зайнятися, і починають грати. Інші роблять це з меншою впевненістю, більше спостерігають за вихователем і виконують запропоновані їм дії. Треті проявляють по відношенню до вихователя негативізм, відхиляють всі пропозиції, бояться не тільки розлучитися, але і відійти від мами, багато і голосно плачуть. Чим же все пояснюється таке різне поведінку дітей?
                                         Причини можуть бути різними:
- відсутність в родині режиму, що збігається з режимом дитячого закладу;
- наявність негативних звичок ( смоктання соски, при укладання);
- невміння зайняти себе іграшкою; 
- несформованість необхідних культурно - гігієнічних навичок і інші.
Проте головною і основною причиною такої поведінки є відсутність у дитини досвіду спілкування з дорослими і дітьми.
Навчити дитину вступати в спілкування з дорослими і дітьми - важливе завдання в процесі адаптації до дитячого саду.
У рамках організації і створення оптимальних умов для успішної адаптації дітей , розроблено цикл ігор - занять, спрямований на підвищення адаптаційних можливостей дитини шляхом формування в нього навичок спілкування з дорослими і однолітками.

Дошкільне дитинство - короткий, але важливий, унікальний період життя людини. Людство лише поступово прийшло до усвідомлення самоцінності дитинства, як частини людського життя, а не просто її передодня. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишнє життя, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер. Дитина володіє своїми специфічними людськими правами, проголошеними в Декларації про права дитини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй. У числі інших життєвих і соціальних прав є там і право дитини на гру - найголовніша умова психічного, соціального, фізичного його розвитку. 
Відомий в нашій країні педагог Макаренко А. С. так характеризував роль дитячих ігор: "Гра має велике значення в житті дитини, має теж значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Який дитина в грі, такий багато в чому він буде в роботі. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі..." . 
             Гра - це найбільш ефективна форма соціалізації дитини, в якій закладаються основи майбутньої особистості. Дитинство без гри і поза грою ненормально. Позбавлення дитини ігрової практики - це позбавлення його головного джерела розвитку: імпульсів творчості, ознак і прикмет соціальної практики, багатства і мікроклімату колективних відносин, активізації процесу пізнання світу. 
           Згідно Й. Хейзінги, гра в чистому вигляді - це своєрідна академія житті дошкільника, де відбувається виховання і розвиток його культури. У грі дитина втілює, творчо переробляючи і узагальнюючи все те, що він дізнався від дорослих, з книг, телепередач, власного досвіду і що забезпечує зв'язок поколінь і засвоєння культури суспільства. 
«У грі дитина - творець і суб'єкт власної діяльності. Саме у грі формуються розум і почуття, здатність до творчості у предметній сфері та спілкуванні. Гра є універсальним засобом формування взаємин дорослих з дитиною і дітей між собою», - з цим твердженням Хейзінги не можна не погодиться. 
Американський психолог Джордж Мзс побачив у грі узагальнену модель формування того, що психологи називають "самостью" людини - збирання свого "я". Гра - найпотужніша сфера "самості": самовираження, самовизначення, самоперевірки, самореабилитации, самоздійснення. Завдяки іграм діти вчаться довіряти самим собі і всім людям, розпізнавати, що слід прийняти, а що відкинути в навколишньому світі. Вже тому зміна дитинства в іграх є велике завоювання цивілізації. 
Саме у грі є можливість, кажучи словами польського письменника зі світовим ім'ям, педагога і психолога Януша Корчака, "відшукати себе в суспільстві, себе в людстві, себе у Всесвіті". Тому в ігровому світовідчуванні дітей присутні істина більш глибока, ніж у прагматичному погляді на світ. 
Розкриття поняття гри філософами, просвітителями, істориками культури, педагогами і психологами різних наукових шкіл можна виокремити орієнтовно ряд загальних положень, які відображають сутність феномену гри.
1) Гра - багатогранне поняття. Вона означає заняття, відпочинок, розвагу, забаву, потіху, втіху, змагання, вправи, тренінг, в процесі яких виховні вимоги дорослих до дітей стають їх вимогами до самих себе, значить, активним засобом виховання та самовиховання. Гра виступає самостійним видом розвиваючої діяльності дітей різного віку, принципом і способом їх життєдіяльності, методом пізнання дитини і методом організації її життя і неігрової діяльності.
2) Ігри дітей є сама вільна, природна форма прояву їх діяльності, у якій усвідомлюється, вивчається навколишній світ.
3) Гра, володіючи синтетичним властивістю, вбирає в себе багато боку інших видів діяльності, виступає в житті дитини багатогранним явищем. 
4) Гра - перша ступінь діяльності дитини-дошкільника, початкова школа його поведінки, нормативна і рівноправна діяльність молодших школярів, підлітків та юнацтва, яка змінює свої цілі в міру дорослішання учнів.
5) Гра є потреба зростаючої дитини: її психіки, інтелекту, біологічного фонду. 
6) Гра - специфічний, суто дитячий світ життя дитини. Гра є практика розвитку. Діти грають, тому що розвиваються, і розвиваються, тому що грають.
7) Гра - шлях пошуку дитиною себе в колективах співтоваришів, у цілому в суспільстві, людстві, у Всесвіті, вихід на соціальний досвід, культуру минулого, сьогодення й майбутнього, повторення соціальної практики, доступної розумінню.
8) Гра - свобода саморозкриття, саморозвитку з опорою на підсвідомість, розум і творчість. Продукт гри - насолода її процесом, кінцевий результат - розвиток реалізуються у неї здібностей.
9) Гра - головна сфера спілкування дітей; у ній розв'язуються проблеми міжособистісних відносин, сумісності, партнерства, дружби, товариства. У грі пізнається і набувається соціальний досвід взаємин людей. 
10) Гра соціальна за своєю природою і безпосередньому насиченню, будучи відображеною моделлю поведінки, прояву і розвитку складних систем, що самоорганізуються і "вільної" практикою творчих рішень, уподобань, виборів вільного поведінки дитини, сферою неповторної людської активності. Оскільки дитяча гра - явище універсальне і діти в іграх копіюють навколишнє життя, її функції різноманітні. 
Розглянемо найбільш важливі функції гри (на думку Маркової Т. Ю):

• Навчальна функція дозволяє вирішити конкретні завдання

виховання і навчання, які спрямовані на засвоєння певного програмного матеріалу і правил, яких повинні дотримуватися грають. Важливі навчальні ігри також для морального - естетичного виховання дітей.

• Розважальна функція сприяє підвищенню

емоційно-позитивного тонусу, розвитку рухової активності, живить розум дитини несподіваними та яскравими враженнями, створює сприятливий грунт для встановлення емоційного контакту між дорослим і дитиною.

• Комунікативна функція полягає в розвитку потреби

обмінюватися з однолітками знаннями, вміннями у процесі ігор, спілкуватися з ними і встановлювати на цій основі дружні взаємини, виявляти мовну активність.

• Виховна функція допомагає виявити індивідуальні

особливості дітей, дозволяє усунути небажані прояви в характері своїх вихованців.

• Розвиваюча функція полягає у розвитку дитини,

корекції того, що в ньому закладено і виявлено.

• Релаксаційна функція полягає у відновленні

фізичних і духовних сил дитини.

• Психологічна функція полягає у розвитку творчих

здібностей дітей.
Маючи таке розмаїття функцій, гра заслуговує того, щоб її включали в навчальний і внеучебный процеси, бо вона зберігає і передає у спадок величезну гаму духовних, емоційних цінностей людських проявів. 
Протягом дошкільного дитинства форми і види ігор змінюються і ускладнюються. Спочатку це прості маніпуляції з предметами та ознайомлення з їх функціональними можливостями і соціальним призначенням; потім, починаючи з другого року життя - відображення найпростіших побутових сюжетів; і, нарешті, в старшому дошкільному віці - сюжетно-рольові ігри з правилами, розгорнуті гри режисерського типу, самостійні дидактичні ігри.
У статті Т. Рєпіної «Вихователі і діти», гра постає своєрідним способом міркування дитини про дійсність. В ній, експериментуючи, він будує свій, новий образ світу. Ось чому авторитарність вихователя в керівництві цією творчою діяльністю неприпустима і перешкоджає розвитку дитини.
Нерозуміння деякими вчителями та науковцями, які розробляють теорію гри, розвиваючої цінності її передусім як діяльності самостійної та самодіяльної, що відкриває простір дитячої творчості, веде до різкого зниження інтелектуальної активності дітей. 
Безумовно, педагогам необхідно відкинути існуюча зараз нав'язування дітям формальних прийомів і навичок гри, догматичну диктовку її теми і умов, розподіл ролей. Необхідні розуміння гри як історично сформованої центральної стратегії розвитку свідомості й особистості дитини і перебудова умов її організації в дитячому саду.
Приходячи до висновку, що соціалізація дошкільника здійснюється через гру, слід акцентувати увагу на тому моменті, що цей процес починається і відбувається в дитячому саду в ході цілеспрямованого педагогічно організованого виховання. Тобто іншими словами, «нав'язування» педагогами гри не тільки не створює розвиваючої атмосфери, але і діє негативно на розвиток дитини. Педагогічне керівництво грою є одним з найбільш важливих справ, де проявляється не тільки професіоналізм вихователя, але відбувається і розвиток ініціативи і творчості дошкільнят.
Все сказане дозволяє зробити висновок, що одним з основних засобів соціалізації дошкільників є ігрова діяльність. Не дарма С. Т. Шацький говорив: «Гра, це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодого життя, без якої ця пора її була б марна для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є саме здорове ядро розумної школи дитинства».