Харченко Юлія Олексіївна          

Педагогічна освіта: вища,

закінчила Бердянський державний педагогічний університет, 2016р., 

спеціальністб: «дошкільна освіта» 

кваліфікація:  "організатор дошкільної освіти. Вихователь дітей дошкільного віку. Практичний психолог".

Стаж роботи в дошкільній установі 11 років. 

Графік роботи: 

Понеділок  08.00-10.00 

Четвер 14.00-16.00

Офіційні документи

   В роботі використовую корекційно – розвивальні програми  затверджений методичною радою методичного об^,єднання практичних психологів ЗДО м. Кам^,янське: «Адаптація дітей раннього віку до умов ДНЗ», «Розвиток пізнавальних процесів і здібностей дітей », «Розвиток емоційної сфери особливості дитини та соціальна адаптація», «Формування  мотиваційної готовності  до навчання у школі», «Корекційні  заняття психолога з дітьми 4-6 років».

  Моє професійне кредо: «Відкрити в кожній дитині душу творця, дати ій змогу пробудитися і розквітнути!».

Моє творче кредо: «Постійно шукати і творити, рухатися вперед  в ногу з життям!».

Моє життєве кредо: «Потрібно ставитись до людей так, як ти хочеш, щоб ставились до тебе!»

Результат роботи – «Щасливі очі дітей, у яких вийшло те, що раніше не виходило!» 

Організація роботи практичного психолога в ДНЗ. 

 Психодіагностика – це використання різного роду професійних методик та тестів для з`ясування певного психологічного явища у дитини (наприклад, дослідження рівня розвитку психічних процесів у дошкільників, з`ясування показників шкільної зрілості за тестом Керна – Йїрасика, визначення мотиваційної готовності до шкільного навчання та ін. ).

Корекційно-відновлювальна та корекційно-розвиткова робота - заняття психологічного змісту з різної тематики для дітей.

Консультативна практика - індивідуальні та групові консультації для батьків та педпрацівників з питань психологічного розвитку дітей.

Психологічна просвіта - виступи на загальних та групових батьківських зборах, педгодинах і педрадах в закладі та ін.

Основною метою діяльності психологічної служби є психологічне забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу, захист психічного здоров'я і соціального благополуччя усіх його учасників.

• Якщо проблема не розв'язується трива­лий час.
• Якщо ви знаєте, як розв'язати проблему, але вам усе-таки потрібна допомога.
• Якщо вас щось тривожить у дитячій по­ведінці, але ви не можете зрозуміти причину.
• Якщо вам здається, що малюк відстає в розвитку від своїх однолітків. Краще зрозумі­ти, що відбувається насправді, і не травмувати дитину порівнянням з іншими дітьми.
• Якщо у вас є сімейні проблеми, і це про­ектується на дитину. Зважте ситуацію і дійте!

     - Забезпечення психологічного супроводу дітей раннього віку молодшого віку.

     - Профілактика дезадаптації новоприбулих дітей.

     - Формування психологічної готовності дітей  до навчання  в школі.

     - Розвиток і корекція емоційної та пізнавальної сфери дошкільників.

   - Консультаційна робота з педагогами і батьками з питань розвитку навчання та виховання малюків.

Дитина, оточена критикою - вчиться звинувачувати;

Дитина, оточена насмішками - вчиться бути недовірливою;
Дитина, оточена ворожістю - вчиться боротися;
Дитина, оточена злістю - вчиться завдавати болю;
Дитина, оточена нерозумінням - вчиться не чути інших;
Дитина, оточена обманом - вчиться брехати;
Дитина, оточена ганьбою - вчиться відчувати провину;
... і тільки сильні душі можуть порвати цей круг ...
Дитина, оточена підтримкою - вчиться захищати;
Дитина, оточена очікуванням - вчиться бути терплячою;
Дитина, оточена похвалою - вчиться бути впевненою;
Дитина, оточена чесністю - навчається бути справедливою;
Дитина, оточена безпекою - вчиться довірі;
Дитина, оточена схваленням - вчиться поважати себе;
Дитина, оточена любов'ю - вчиться любити і дарувати любов;
Дитина, оточена свободою вибору - вчиться бути відповідальною за свої рішення.
... і таке виховання складно зламати ...

      «ПРО ВПЛИВ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ  -  НА ІНТЕЛЕКТ ДИТИНИ»

Як взаємопов’язані фізичний та інтелектуальний розвиток дітей?

    Далеко не всі знають, як рухова активність впливає на інтелект дитини. До того ж, школа, де проходить більша частина навчання дитини, не заохочує фізичну активність дітей: “Сиди смирно!”, “Не крутись на уроці!” – Подібні зауваження учні часто чують від учителів. Якби рух був таким важливим для інтелектуального навчання, невже б школи його ігнорували?

     Тим часом багатьма дослідниками встановлено, що в результаті рухової діяльності поліпшується мозковий кровообіг, активізуються психічні процеси, поліпшується функціональний стан центральної нервової системи, підвищується розумова працездатність людини. Однак, орієнтуючись на дослідження останніх років, виявлено, що рухова активність з надходженням дітей до школи різко падає. За одними даними на 50 %, а за іншими – майже на 90 %. Дитина “граюча” різко перетворюється на дитину “сидячу”​​. Дві години на тиждень, що відводяться для занять фізичною культурою, не заповнюють потреби в русі в учнів, що, в свою чергу, негативно позначається як на їх органічному житті, так і на протіканні психічних процесів. Доказом сказаного можуть служити висновки С.Н. Труфанової, яка зазначає, що “… рух – це шлях не тільки до здоров’я, а й до інтелекту”.

     Є дані про те, що систематично висока рухова активність у режимі навчального дня учнів, безпосередньо підвищуючи функціональну діяльність м’язового апарату, позитивно позначається на їх психічній сфері, що науково підтверджує ефективність спрямованого впливу через рухову систему на центральний нервовий апарат і його розумові функції. Разом з тим, оптимальне використання рухової активності учнів, сприяє зростанню рівня розумової працездатності в навчальному році. Великою помилкою буде вважати, що тіло і розум – окремі, відокремлені сутності. Правда, навпаки, полягає в тому, що окремі сфери розвитку дитини – фізична, соціальна, емоційна та інтелектуальна – не розвиваються відособлено одна від одної. Розвиток чогось одного впливає на всі сфери в комплексі.

     Дослідження показують, що рух – найбільш шанована дітьми форма навчання. Наприклад, такі просторові поняття як високо-низько, далеко-близько, ліво-право і т.д. діти краще засвоюють, здійснюючи відповідні дії: високо підстрибнути, низько нахилитися; далеко кинути м’ячик і т.д. Ейнштейн свого часу сказав, що “навчання – це експериментування, все інше – просто інформація”. Також можна навести вислів Конфуція: “Що я почув – я забув. Що я побачив – я пам’ятаю. Що я зробив – я знаю”.

     Сучасні ж моделі навчання і виховання не забезпечують цілісного, інтегративного впливу на особистість з метою її гармонійного розвитку. Фізичний та інтелектуальний розвиток дітей здійснюється локально, не поєднуючись достатньою мірою між собою при впливі на психоемоційну, духовну та інтелектуальну сфери дітей.

 1. Змінювати положення тіла дитини. Спонукайте дитину-школяра при виконанні домашньої роботи влаштовувати короткі перерви – фізкультхвилинки. Розучіть з ним, якщо він не знає, нескладні вправи, підберіть веселу, енергійну музику.

 2. Не обмежуйте активність дитини. Займаючись з дошкільником, не вимагайте від нього, щоб він нерухомо сидів під час ваших занять, дозвольте йому вільно рухатися, як він забажає.

 3. Дотримуйтись правил. Дитина повинна регулярно займатися спортом. Найбільш кращою є фізична активність на свіжому повітрі.

 4. Намагайтеся надавати заняттям практичного характеру. Займаючись з дитиною-дошкільником намагайтеся, щоб ваші заняття носили як можна більш практичний, а не теоретичний характер. Наприклад, вивчаючи математику, використовуйте справжні предмети, порівнюйте їх, перераховуйте, зважуйте за допомогою ваг. Проводьте з дитиною фізичні та хімічні досліди.

 5. Не вимагайте від дитини. Спостерігайте за комахами, тваринами і птахами в природних умовах. Нехай дитина на ваших домашніх заняттях виступає в ролі активного дослідника й експериментатора замість того, щоб пасивно заучувати отриману від вас інформацію.

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОШКІЛЬНИКІВ

Кожного педагога, безперечно, хвилює питання, наскільки результативною є його робота. Утім, чи всі замислювалися над тим, що критерії цієї результатив­ності можуть бути не лише педа­гогічними, а й психологічними.

Основним психологічним чин­ником ефективності виховної ро­боти є готовність дитини до пе­реходу на наступний етап психіч­ного розвитку, або, інакше кажу­чи; - «завершеність», «сформованість» вікової характеристики. Відтак, педагоги, практикуючі психологи мають добре орієнту­ватись у вікових психічних особ­ливостях дошкільників. Маючи перед собою, цілісну психологіч­ну картину «від трьох до семи», можна успішно враховувати у ви­ховній роботі «зони найближчого розвитку».

ТРЕТІЙ РІК ЖИТТЯ

Психічні новоутворення цього віку сконцентровані навколо «Я» дитини. їх сутність — у психоло­гічному відокремленні «Я» дити­ни од дорослих, завдяки усвідом­ленню нею власних, нехай міні­мальних, досягнень. Не вміючи адекватно оцінити свої можли­вості, малюк прагне самостійності, вважає себе дорослим, а тому не­гативно реагує на надмірне піклу­вання з боку дорослих. і На третьому році життя вдос­коналюються сенсорні можливості дитини: інтенсивно розвиваються зорова, слухова, тактильна чутли­вість, координуються рухи рук та очей. До кінця року діти непога­но орієнтуються у найближчому просторі (кімнаті, дворі, майдан­чику дитячого садка), розрізняють напрямки вперед-назад, угору-вниз. Утім, ще припускаються помилок у часових позначеннях «сьогодні», «учора», «завтра».

Увага ще недостатньо стійка, зате збільшується кількість об'єк­тів, які привертають увагу дітей, а. також час, протягом якого діти утримують її. Так, предметом ува­ги малюків стають дорослі, діти, мовлення, музика, співи. На­прикінці року слово вихователя може привертати увагу дітей 10—12 хвилин, що сприяє проведенню нетривалих занять.

Третій рік життя — період роз­квіту мовлення дитини. Малюк розуміє зміст не лише окремих слів та висловів щодо конкретних подій його життя, а й невеличких оповідань, казок, віршів, тобто того, що знаходиться за межами сприймання. До кінця року актив­не мовлення нагадує вже мовлен­ня дошкільника: діти вживають складні речення, прийменники, сполучники. З'являється неаби­який інтерес до мовлення інших людей. Цікаво, що малюки почи­нають помічати певні помилки у мовленні оточуючих та емоційно виправляти їх. Мовні досягнення сприяють прогресивним зрушен­ням в усіх психічних процесах.

Інтелектуальний розвиток ди­тини сягає якісно нового рівня. Спостерігається висока здатність до спостереження, порівняння: діти не лише помічають нові пред­мети, а й швидко розрізняють їх за певними ознаками. Характер­ною особливістю розвитку інте­лекту в цьому віці є висока до­питливість, яка виявляється у по­стійних «Що це?», «Коли?», «Чому?», «Навіщо?». З'являються перші узагальнення (чашка — це не лише та, з якої я п'ю, а й інша
теж), абстрактні поняття (добре, погано).  

У цей період краще розвинена образна пам'ять, тому діти легше запам'ятовують емоційно поданий та ілюстративно-забарвлений матеріал.

Змістовнішим стає емоційне життя дітей: під впливом дорос­лих з'являються емоції радості, здивування, смутку, спостерігаєть­ся емоційно забарвлене ставлен­ня до інших осіб (симпатія, анти­патія, ознаки співчуття). У деяких дітей можна побачити емоційні вияви щодо естетичних об'єктів.

Прогресивні зрушення відбува­ються у вольовій сфері: діти по­ступово навчаються контролюва­ти свої дії, долати доступні пере­шкоди, виконувати деякі не­складні доручення дорослих. Утім, дитині третього року життя легше виконати інструкцію дорослого, ніж утриматися від бажаної дії.

Саме, в цей віковий період за­кладаються основи для. продуктив­них видів діяльності: діти докла­дають певних вольових зусиль, використовують набуті знання, уміння, навички та досягають пев­ного успіху. Важливим засобом самоствердження дитини є оціню­вання її досягнень з боку дорос­лого. Тому діти постійно запиту­ють дорослого, очікуючи на схва­лення: «Чи добре я стрибав?», «Я' правильно вимовляю?» тощо. При цьому виявляється своєрідна за­кономірність: з яких приводів діти очікують оцінювань, з таких са­мих приводів згодом вони почи­нають оцінювати дорослих.

До кінця року значно зростає інтерес до особистості дорослих, їхньої діяльності, подій життя, внутрішнього світу. Це виявляєть­ся у запитаннях; «А де ти живеш?», «А тобі подобаються квіточки?», «Чи ти вмієш малювати?», «Тобі хотілося б піти до річки?». Діти виявляють ініціативу до спільної з дорослим гри чи інших видів діяльності (малювання, констру­ювання тощо), активніше вжива­ють займеш пік «ми».

На третьому році життя фор­мується потреба у спілкування з однолітками, змінюється ставлен­ня до них: зникають неспецифічні дії, які були характерними для по­передніх етапів (смикання, кусан­ня тощо); одноліток уже сприй­мається не як об'єкт, а як суб'єкт, тобто така сама дитина. Виникає інтерес до дій інших дітей, потре­ба спостерігати їхню гру, інші види діяльності. З'являється принципо­во нова форма спілкування — емоційно забарвлені ігрові дії, за допомогою яких дитина демонст­рує одноліткові свої вміння та за­прошує до спільних дій.

Піднесення спілкування з до­рослими й однолітками на новий якісний рівень є суттєвим кроком у загальному психічному розвиткові дитини на третьому році життя.

ЧЕТВЕРТИЙ РІК ЖИТТЯ

На цьому віковому етапі знач­них прогресивних змін зазнають психічні процеси, діяльність дити­ни, які набувають більш цілеспря­мованого характеру.

Відчуття та сприймання. Під­вищується здатність аналізаторів до диференціації (розрізнення) властивостей предметів і явищ. Особ­ливо це стосується зорових від­чуттів, зокрема диференціації яск­равості, насиченості кольорів, їх відтінків, які стають дедалі точні­шими. Так, діти правильно від­різняють і називають основні спектральні кольори, але ще поми­ляються в розрізненні їх відтінків.

Характерним для цього віку є випадки неадекватного вибору ко­льору для зафарбовування контур­них предметів, які намальовані самою дитиною або запропоновані дорослим. Так, яблуко на малюн­ку малюка може бути синім. Чому? Бо виявляється для нього синій колір — найулюбленіший. Утім, у дитини може бути її недостатньо розвинена здатність відтворювати в пам'яті образ предмета.

Пам'ять. Оскільки у цьому віці недостатньо розвинена довільність усіх психічних процесів, у пам'яті дитини переважають мимовільні за­пам'ятовування та згадування. При цьому переважає наочно-образна та рухова пам'ять. Щодо обсягу пам'­яті — дитина, як правило, здатна запам'ятовувати 2 слова із 10 запро­понованих, а також не більше 4-х предметів або їх відображень з 10—15, що пред'являлись.

Серед психологів поширений вислів: «Пам'ять дитини — це її почуття та інтереси». Тобто най­легше дітям, особливо молодшо­го дошкільного віку, запам'ято­вується те, що справило на них емоційне враження, викликало здивування, замилування, захоп­лення. Отже, на процес запам'я­товування в цьому віці позитив­но впливають новизна, емоцій­на забарвленість матеріалу, яск­равість образів, із якими озна­йомлюють дітей.

Мовлення. Найхарактернішою особливістю розвитку мовлення} цьому віці є особливий інтерес де мови, значення слів, граматичних форм, який виявляється в запи­таннях: «Що означає слово..?», «А як правильно сказати..?» тощо. Діти дуже люблять ігри на підбір епітетів. Спостерігається швидкий темп зростання обсягу активного словника за рахунок не лише іменників та дієслів, а й інших частин мови.

Мислення. Словесне мислення розвинене ще недостатньо. Пере­важає мислення дієве, тобто ви­рішення певного завдання відбу­вається безпосередньо у процесі діяльності. Спостерігаються роз­біжності між тим, як дитина ставить перед собою завдання та про­цесом її реалізації. Так, напри­клад, дитина замислила намалю­вати квітку. Утім, під час роботи на папері з'являються трава, бу­динок, сонечко та інші деталі.

Увага. Значно збільшується обсяг мимовільної уваги, підви­щуєтеся її стійкість, тобто час, протягом якого дитина може утри­мувати увагу на певному предметі або дії. Та якщо дитина на чет­вертому році життя може гратися до 50 хвилин, то розглядати ма­люнок або картину вона здатна не більше як 8—10 секунд.

Діяльність. Дії дітей набувають певної цілеспрямованості. Інтен­сивно розвивається здатність до сюжетно-рольової гри, утім, дії партнерів ще недостатньо узго­джуються, сюжет нестійкий та лег­ко змінюється впродовж однієї гри, до того ж сюжетні дії ще од­номанітні. Незважаючи на те, що ігрові образи ще нечіткі (в одній особі може втілюватись образ літа­ка та пілота тощо), уже спостерігається обмеження дій дитини рольовими обов'язками.

Уява має переважно мимовіль­ний характер. Образи уяви нестійкі; упродовж гри, малюван­ня діти часто змінюють задум. Відмінною рисою уяви дітей цьо­го віку є надзвичайна яскравість: вони легко перевтілюються в ге­роїв казок, вистав і навіть власних малюнків. Сюжети для читання та оповідань слід підбирати дуже обе­режно, позаяк діти схильні до сильних переживань.

Спілкування. Дорослий уже не є для дитини лише джерелом піклування, а стає партнером зі спільної діяльності (ігрової, пізна­вальної тощо). Дорослий стає для дитини старшим товаришем, якому можна розповісти про свої тур­боти, радощі, інтерес до внутріш­нього світу та життєдіяльності до­рослих.

Посилюється потреба у спілку­ванні з однолітками. Діти стають чутливішими до проблем та емо­ційного стану однолітків. Утім, ди­тина цього віку ще вирізняється слабкістю нервової системи, тому навіть невелика кількість дітей може перевтомити малюка. Він часом прагне пограти наодинці, і цьому не слід перешкоджати.

У цей період суттєво зростає здатність дитини до самостійних дій (удосконалюються навички самообслуговування, розширюєть­ся спектр ігрових дій, рухів). Фігу­ра дорослої людини не втрачає для маляти провідного значення. Змінюються лише потреби у спілкуванні з дорослим: етап спільного виконання дій поступо­во завершується. Натомість дорос­лий стає джерелом задоволення дедалі зростаючої пізнавальної активності дитини.

П'ЯТИЙ РІК ЖИТТЯ

Відчуття та сприймання. Якщо на попередніх етапах психічного розвитку помітно вдосконалюва­лася діяльність окремих органів чуття, то на 5-му році життя ди­тини можна помітити значну уз­годженість у їх функціонуванні між собою та другою сигнальною системою. Отже, відбувається інтенсивний розвиток сприйман­ня: дитина вже реагує не лише на окремі властивості предметів (колір, форма тощо), а й починає орієнтуватись у їх сутності (внут­рішня будова, призначення, спо­соби застосування тощо).

Необхідно пам'ятати, що орга­ни чуття дитини цього віку, особ­ливо слуху та зору, мають підвищену чутливість до відповідних подразників, тому потребують чуйного ставлення з боку дорос­лих. Слід пам'ятати про неабияку шкідливість для здоров'я дітей надмірно голосних звуків (особ­ливо під час сну, відпочинку, про­гулянок на природу), а також не­достатнього освітлення у процесі регламентованих видів діяльності.

Мова. На 5-му році життя мов­на діяльність посідає чи не най­перше місце у, загальній актив­ності дитини. Суттєво розши­рюється словниковий запас, зок­рема збільшується кількість слів-понять, дієслів, прикметників, що позначають особливості життє­діяльності людини; її дії, стани, переживання.

Характерною особливістю мов­лення цього віку є чутливість до вимови, постійне прагнення справлятись у мовній діяльності. Діти висловлюють прохання по­яснити, чому треба казати саме так, як правильно вимовляти слова, як можна те саме сказати по-іншому. Засвоївши певні правила мовлення, вони ретельно стежать за вимовою оточуючих, емоційно виправляють, почувши мовні по­милки. Таке своєрідне самовправляння не слід обмежувати. У разі потреби — скоригувати форму за­уважень, які робить дитина.

Спілкування з однолітками та гра. У цей віковий період діти починають усвідомлювати своє місце та роль у групі однолітків. Можна спостерігати певні ознаки появи лідерства. Формується ви­біркове ставлення до партнерів зі спілкування.

Основним засобом спілкуван­ня з однолітком стає мова. Завдя­ки розвитку мовлення, довільності пізнавальних психічних процесів стає можливою поява розгорнутих спільних рольових дій, урізно­манітнення сюжетів. Та сама ро­льова гра може тривати протягом кількох днів з різними варіаціями сюжетних ліній.

Утім, унаслідок стомлюваності психічних процесів та нервової системи, діти в цьому віці поде­коли прагнуть до усамітнення, якому не варто заважати.

Спілкування з дорослими має певну специфіку. Якщо у стосун­ках із близькими та добре знайо­мими людьми діти, як правило, виявляють упевненість, довір­ливість, спокій, зацікавленість у контактах, то у присутності сто­ронніх — сором'язливість, не­спокій, утім, поряд із цим демон­струють, інтерес до незнайомця, бажання поспілкуватися з ним.

Ще одна особливість цього віку — діти дуже чутливі до на­строю, емоційного стану дорос­лих, його мовлення, рухів. З од­ного боку, це потребує бережливого ставлення до дитини, з іншо­го — урахування того, що саме ця особливість зумовлює наслідуван­ня дітьми поведінки, дій дорос­лою, його ставлення до довкілля.

ШОСТИЙ РІК ЖИТТЯ

Однією з основних особливо­стей психіки дитини 6-го року життя є значне вдосконалення мимовільних та довільних гальмів­них процесів. Це позитивно відоб­ражається на подальшому розвит­ку тих видів діяльності, які потре­бують обмеженості у збудженні нервової системи (навчальна, тру­дова тощо), а відтак стає можли­вим процес активної підготовки дитини до школи.

Суттєвим психічним новоутво­ренням цього вікового періоду можна вважати помітне зростан­ня довільності дій та поведінки, відповідно до поставленої дитиною (або дорослим) мети. Ця здатність спричинює нове став­лення дитини до себе самої, своїх умінь, можливостей: самооцінювання набуває адекватнішого ха­рактеру. Значення такого ново­утворення важко переоцінити в той період, коли суттєво змінюєть­ся соціальна ситуація розвитку ди­тини: через рік вона вже має ста­ти школярем.

Зазначені прогресивні зміни у психіці складають потужне психіч­не підґрунтя для подальшого фор­мування образу «Я»: змінюється характер очікувань, підвищується рівень домагань, стає адекватнішим самооцінювання.

Нове ставлення дитини до себе зумовлює вдосконалення довіль­ності дій та поведінки, критичності в оцінюванні власних можливостей, і як наслідок — усвідомлення особистісних якостей, властивостей.

Психічні процеси. Пам'ять, ува­га, сприймання, уява, мислення набувають стійкого, довільного та цілеспрямованого характеру. Знач­но збільшується обсяг пам'яті. На новий ступінь розвитку під­носиться мислення. Воно відок­ремлюється од сприймання, стає самостійним процесом. Збагачуєть­ся зміст уявлень, які набувають вигляду узагальнень. Наочно-образне мислення дедалі посту­пається місцем словесно-логічному.

Спілкування. Помітні зрушен­ня відбуваються у розвитку взає­мин дитини з дорослими й одно­літками. Провідним новоутворен­ням комунікативної діяльності у цей період є здатність до реф­лексії (тобто орієнтація у взаєми­нах на погляди, думки, почуття інших людей, оцінювання себе, власних дій та вчинків з позиції партнерів зі спілкування). Це сприяє не лише розвитку комуні­кативних умінь, а й позитивних рис особистості таких, як емпатійність, альтруїзм тощо.

СЬОМИЙ РІК ЖИТТЯ

Суттєві зміни у психіці дитини свідчать про те, що цей період — переломний у житті дитини: закін­чується період дошкільного ди­тинства. 

Психічні процеси. Вольова ре­гуляція — найбільше психічне до­сягнення цього віку. Цілеспрямо­ваними, стійкішими стають від­чуття та сприймання. При цьому значно підвищується здатність аналізаторів до розрізнення най­різноманітніших властивостей предметів — лише кольорів та їх відтінків дитина здатна диферен­ціювати понад 10.

Пам'ять ще не втратила мимо­вільного характеру, утім, діти 7-го року життя активно опановують прийоми довільного запам'ятовування. Набувають інтенсивного розвитку всі види пам'яті, зокре­ма, образна і словесно-логічна. Довільне цільове запам'ятовуван­ня стає сталою віковою характеристикою.

Значні зміни відбуваються в розвитку мовлення та мислення, яке функціонує як процес актив­ного пізнання довкілля. Словник збагачується від 3000 до 7000 слів; розширюється діапазон вживання різних частин мови, удоскона­люється фонетика.

Зменшується імпульсивність емоційних виявів. Емоції стають «розумними», тобто усвідомлюва­ними та керованими..

Уява дитини 7-го року життя не лише репродуктивна, а й твор­ча. Вона застосується в різних видах дитячої діяльності — ху­дожній, навчальній, ігровій, мовній.

Спілкування. Розвиток взаємин із дорослими та однолітками піднімається на якісно новий ща­бель. Новоутворенням цього віку є антиципація, тобто здатність передбачити можливі дії, учинки та оцінювання з боку довко­лишніх. Це додає спілкуванню більш усвідомлюваного та довіль­ного характеру.

Прогресивні психічні зрушен­ня та новоутворення, які прита­манні дітям на кожному етапі їхнього розвитку, є характерними потенційними віковими особливо­стями. Утім, чи реалізуються вони своєчасно — залежить від педа­гогів, психологів, батьків.

«П'ять шляхів до серця дитини»

            Іноді наші діти розмовляють мовою, яку нам зрозуміти нелегко. Однак і вони не завжди розуміють нас, дорослих, тому, що, розмовляючи з ними, ми часто не можемо ясно висловити свої думки. А що ще гірше, ми не завжди можемо ясно висловити дитині свої почуття і особливо любов. Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. І якщо батьки знають цю «мову», дитина краще розуміє їх. Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінним дорослим. Любов - найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виросте щедрою, сердечною людиною.

            «П'ять шляхів до серця дитини» познайомлять вас з п'ятьма моделями поведінки батьків для того, щоб допомогти визначити, який саме шлях приведе вас до серця вашої дитини. Дізнавшись потрібний шлях спілкування з вашою дитиною, ви повинні вивчити і інші чотири шляхи, якими ви зможете довести дитині свою любов, так як все піде їй на користь. Крім того, буває, що способи спілкування, способи вираження ваших почуттів, треба міняти - адже і ваша дитина змінюється - віна росте.

Як не сумно, лише деякі діти впевнені, що батьки будуть їх любити і піклуватися про них, щоб не трапилося. У той же час майже всі батьки люблять своїх дітей. Звідки таке протиріччя? Головним чином воно виникає через те, що батьки не вміють донести любов до серця дитини. Деякі вважають, що їх любов настільки очевидна, що дитина не може про неї не знати. Іншим здається, що досить просто час від часу говорити дитині: «Я тебе люблю». На жаль, це не доказ. Висловлювати свою любов потрібно через вчинки, це нескладно: обійняти дитину, приготувати їй вечерю, пограти з нею і т. д.

            Перший спосіб вираження любові. Дотик - поцілунки, обійми. Мама, посадивши малюка на коліна, читає йому казку. Батько підкидає в повітря синочка, кружляє по кімнаті дочка, і вони регочуть від радості. Все це - способи висловити свою любов через дотик. Однак дослідження показують, що багато батьків торкаються до своїх дітей лише за потребою: коли одягають їх, переводять через вулицю, укладають в ліжко. Вони ніби не розуміють, як дитині потрібна їх ласка, вони не бачать, як просто, користуючись цією мовою, наповнити серце дитини відчуттям того, як віна потрібена, необхідна, як її люблять. Поставте перед собою мету - приголубити малюка хоча б раз в день. Пізніше ви зможете так спілкуватися і по кілька разів на день. Кожному під силу вивчити «ця мова», і якщо він рідний для вашої дитини - ваші старання не пропадуть дарма.

            Другий спосіб висловити любов дитині. Слова заохочення - похвала, ласкаві слова, підбадьорливі слова, повчання. Якщо ви хочете, щоб дитина цінувала ваші похвали, щоб вони дійсно щось значили для неї, будьте дуже уважні. Не потрібно хвалити її занадто часто, інакше слова поступово втратять будь-яку силу і сенс. Набагато краще похвалити дитину, коли вона сама задоволений зробленим і чекає похвали. Наприклад, ваш син грає в футбол, він б'є по воротах - мимо. Ви ж кричите йому: «Молодець! Хороший удар!» Можливо, ви хотіли підбадьорити його. Але похвала незаслужена, і він розуміє це. Діти відчувають, коли їм просто лестять. І часто така нещирість їм не до душі. Необдумані похвали небезпечні і з іншої причини. Деякі діти настільки звикають до них, що не можуть без них обійтися. Ми любимо своїх дітей, і нам хочеться частіше хвалити їх. І все-таки пам'ятайте: кожна похвала повинна бути обґрунтованою і щирою. Інакше дитина зрозуміє, що йому лестить, а можливо, навіть вирішить, що його обманюють.

            Третій спосіб вираження любові - проводити час разом. Значить, віддати дитині всю увагу цілком. Всім нам не вистачає часу. Батькам доводиться жертвувати. Приголубити було б набагато легше. Щоб побути з дитиною, нам, можливо, доведеться відкласти інші справи.

Пам'ятайте, час - це ваш подарунок дитині, ви немов говорите їй: «Ти потрібен мені. Мені подобається бути з тобою». Тоді дитина відчує, що вона потрібена, необхідна. Вона відчує вашу любов, тому що ви цілком належите їй. Не забувайте, що вона - дитина, ви повинні враховувати рівень його розвитку, фізичного і емоційного. Вона вчиться повзати, ви сидите біля неї на підлозі. Вона робить перші кроки, ви йдете поруч. Вона вовтузиться в пісочниці, грає в м'ячик, ви як і раніше повинні бути з нею. Її світ з роками стає ширше: школа, уроки, церква, спорт, і ви завжди повинні йти поруч з нею. Чим дитина старше, тим це складніше. Особливо, якщо вона при справах не одна і потрібно знайти час для кожного з дітей.

            Четвертий шлях до серця дитини - подарунки. Для деяких дітей саме це єдиний вірний шлях. Однак подарунок стає символом любові лише тоді, коли дитина бачить, що батьки дійсно піклуються про неї. Тому говорити тільки на мові подарунків не можна, необхідно поєднувати її з іншими доказами. Тоді подарунок висловлює щиру любов.

            П'ятий спосіб вираження любові - «мовою допомоги». Допомагаючи дитині, ви можете виховати в нії відповідальність і працьовитість. Деякі батьки вважають, що дитина все повинена робити сама, тільки так можна виховати її вмілою і самостійною.  Коли ми говоримо з дитиною на цій мові, коли ми робимо для неї те, чого він сам робити ще не вміє, ми не тільки викладаємо їй необхідні навички, ми подаємо приклад. А значить, вона завжди буде готова допомогти іншому.

            Якщо ж ваша дитина занадто часто просить і навіть вимагає подарунків і допомоги, задумайтеся. Може бути це всього лише негайна примха і не варто потурати їй. Великий ризик того, що ви виростите егоїста. Треба бути обережним, але якщо ви навчилися правильно говорити на цих мовах, небезпеки немає.

Крім того, ви повинні пам'ятати, скільки вашій дитині років. Робіть за неї тільки те, чого вона сама робити ще не може. Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їх. Коли вони підростуть, ми повинні навчити їх всьому, щоб і вони допомагали нам.

Навіть якщо дитина не говорить «мовою допомоги», турбота батьків йому необхідна. Коли дитина просить вас починити велосипед або ляльку, йому не просто хочеться, щоб іграшка знову була цілою, йому потрібна ваша любов.

            Завдання батьків - почути ці прохання і відповісти на них.

Ось ми і розглянули всі п'ять мов любові. Ви вже дізналися, який шлях веде до серця вашої дитини, або як і раніше не впевнені і губитеся в здогадах? Щоб визначити, якою мовою він говорить, знадобиться час.

Якщо для доказу любові використовувати всі п'ять способів, дитина навчиться дарувати свою любов людям. Віна повинена вміти це. Тільки так вона виросте гармонійною особистістю і зможе легко адаптуватися в суспільстві. Віна стане чуйною і турботливою, задовольняючи свої власні емоційні потреби і потреби оточуючих.

            Щоб визначити, як дитина висловлює свою любов, скористайтеся наступними прийомами:

Подумайте, як дитина висловлює свою любов вам. Якщо ви постійно чуєте: «Мамочко, яку смачну вечерю! Дякую! »,« Я так люблю тебе, тату! »,« Мама, ти така гарна! »- ви з повною підставою можете стверджувати, що його рідна мова - слова заохочення.

            Спостерігайте, як дитина висловлює свою любов оточуючим. Якщо ваша дитина щодня носить виховательці подарунки, ймовірно, подарунки - його спосіб вираження любові. Дитині, яка любить дарувати подарунки, вони доставляють величезне задоволення. 

            Прислухайтеся, про що дитина просить найчастіше. Якщо доньці подобається грати разом з вами, гуляти, читати книжки і якщо вона постійно просить вас про це, їй необхідно ваше безроздільне увагу. Вона говорить мовою часу. Увага батьків потрібна будь-якій дитині, проте дитина, для якої ця мова рідна, буде вимагати його набагато частіше всього іншого. Якщо дитина чекає похвал, весь час питає: «Мама, тобі сподобалася моя картинка?», «Я красиво пишу?», «Мені йде ця сукня?» - він потребує заохочення. Він намагається і хоче, щоб ви оцінили його. Очевидно - слова заохочення його рідна мова.

Зверніть увагу, на що дитина найчастіше скаржиться. Їм можна скористатися, коли дитина не просить про щось прямо, а скаржиться, що чогось недоотримує. Наприклад, син все частіше бурчить: «Тобі завжди ніколи!», Або: «Ти весь час з маленьким!», Або: «Чому ми перестали ходити в парк ?!». Може їй дійсно не вистачає вашої уваги, вона відчуває себе покинутим, їй здається, що ви розлюбили її.

Давайте дитині можливість вибирати. Запропонуйте їй на вибір те, що їйу потрібніше. Наприклад, батько каже десятирічному синові: «Діма, в четвер я звільнюся рано. Може, порибалимо? Або краще я пройдуся по магазинах, виберу тобі нові кросівки? Як ти думаєш?". Дитина стоїть перед вибором: провести час з батьком або отримати від нього подарунок. Кожен раз записуйте, що дитина вибрала. Через кілька тижнів її переваги стануть вам зрозумілі. Якщо вона вибирає одну мову частіше за інших, швидше за все ця мова - рідна для неї.

1. У дітей, на відміну від дорослих, існує найтісніший зв*язок тілесного і духовного. Дорослий постійно контролює свої афекти. Дитина ж миттєво демонструє свої почуття. Тому і в своїй творчості діти, не замислюючись, малюють те, що відчувають, не намагаючись проаналізувати це з точки зору естетики та етики.

2. Творчість природно вплітається в життя дитини, є невід'ємною частиною її розвитку. У творчості дитини відображається те, що її хвилює, те, що для неї важливо.

⠀

     #порадипсихолога      шановні батьки консультації для дітей з низьким розвитком мовлення. Зверніть увагу на дітей, не будьте байдужими, звертайтеся до спеціалістів. А також читайте поради і займайтеся вдома. І ваша дитина буде самою найщасливішою.

#порадипсихолога